Герої Соціалістичної Праці – наші випускники

ВОРОНА Любов Кирилівна

(родом з Оленівки, народ. 7 квітня 1931 року випускниця Оленівської школи)

   Ворона Любов Кирилівна - Герой Соціалістичної Праці (1966 р.), голова колгоспу "Гігант” (с. Жданівка) в 1973 рр., голова Магдалинівського райвиконкому, перший секретар Магдалинівського райкому партії (1984-1989 рр.), кавалер ордена Леніна, ордена княгині Ольги, делегат ХХІ і ХХІІ з’їзду КПРС, депутат Верховної Ради Української РСР (1980-1985 рр.), з 1965 по 1985 р. – член ревізійної комісії та член ЦК Компартії України, в цих роках делегат усіх з’їздів Компартії України. У 70-х роках її фото на першій обкладинці всесоюзного журналу „Огонек” облетіло всю країну. І це ще далеко не повний перелік регалій Любов Кирилівни. Але і сьогодні Любов Кирилівна на трудовому посту - заступник генерального директора ТОВ "Агро-Овен” з кадрових питань, голова ради ветеранів, безаперечний авторитет на селі, в районі, області, в Україні.

ДУДКО Федір Олексійович

 (народився 14 березня 1923 року і нині мешкає в Оленівці)

    Дудко Федір Олексійович – Герой Соціалістичної Праці, голова ордена Леніна колгоспу "За мир” понад 40 років. Удостоєний, крім Золотої Зірки «Серп і Молот» багатьох нагород: кавалер трьох орденів Леніна, Жовтневої революції, Трудового Червоного Прапора, Дружби народів, Вітчизняної війни та ін. Заслужений агроном УРСР, депутат Верховної Ради СРСР, делегат ХХVІ з’їзду КПУ. Фронтовик. Звання Героя одержав у 1971 році за високі виробничі показники на всіх ділянках колгоспного виробництва в господарстві «За мир». Народився і виріс Федір Олексійович в одному з столипінських хуторів, який був розташований між сучасними селами Оленівкою і Грабками. У сім'ї було четверо дітей. Важкими були дитячі роки Федора. На все життя закарбувалися 10-річному хлопчикові часи голодомору 1932-1933 рр. В 1938 році, після закінчення 7-ми класів Оленівської школи, молодий юнак працював у колгоспі, через рік вступив до школи ФЗН у м. Дніпропетровську, навчався на столяра. Згодом був направлений на роботу в Пермську область на будівництво заводу по виробництву спирту з деревини для літаків. Там і застала його війна. 18-річний юнак на фронт попросився добровольцем, потрапив у повітрянодесантні війська. Після легкого поранення потрапив в санбат, а потім знову на фронт. На другий раз йому пощастило менше: отримав тяжке поранення, після чого стан здоров'я молодого солдата значно погіршився і не дозволив продовжити участь у бойових діях. Федора направили в далекий тил – в Таджикистан, де працював полеводом підсобного господарства 81-го прикордонного загону. На початку 1945 року повернувся додому. В 1947 році Ф.О.Дудко змінив на посаді голови колгоспу Василя Байбару, якого перевели в сусіднє село Жданівку. Певний час Ф.О.Дудко навчався в обласній школі по підготовці голів колгоспів. Уже в 1950 році колгосп став переможцем районного соціалістичного змагання з врученням Перехідного Червоного Прапора. Врожай зерна сягнув кращого довоєнного показника – 100 пудів з гектара. В 1952 році колгосп виборов уже Перехідний Червоний Прапор в обласному змаганні, в 1953 –му – в республіканському. В ці роки бурхливо зростало виробництво і реалізація сільгосппродукції, а колгосп став мільйонером. Зростав добробут колгоспників. Протягом 1953-55 рр. за ініціативою керівництва району до колгоспу «12 років Жовтня» було приєднано три сусідніх, відстаючих господарства: «За п'ятирічку», «Червоний прапор», «Червоний промінь». Таким чином Федір Олексійович очолив найкрупніше господарство району «За мир» (7 тис. га орної землі). До кінця 1960-х років колгосп «За мир» був уже міцним, багатим господарством, яке вийшло на лідируючі позиції по всім показникам сільськогосподарського виробництва не тільки в районі , а й у області. Держава високо оцінювала подвиги трудівників колгоспу «За мир» на чолі з Ф.О.Дудко. Протягом 20 років господарство визнавалося переможцем у районному, обласному, республіканському і всесоюзному соціалістичному змаганнях з врученням Перехідних Червоних Прапорів. За підсумками п'ятирічок теж вручалися нагороди. Саме господарство за визначні успіхи в економічному та соціальному розвитку в 1967 році нагороджене орденом Леніна. В кінці семидесятих ордена Леніна колгоспові «За мир» вручали в черговий раз Перехідний Червоний прапор ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, ВЦРПС і ЦК ВЛКСМ за перемогу у Всесоюзному соціалістичному змаганні та диплом про занесення господарства на Всесоюзну дошку Пошани на Виставці досягнень народного господарства СРСР у Москві. З 1997 року Федір Олексійович Дудко на заслуженому відпочинку. Проживає в селі Оленівка. 

 КИРИЧОК Григорій Іванович

(26.06.1936 р. - 29.12.2005 р.)

       Киричок Григорій Іванович – Герой Соціалістичної Праці. Нагороджений трьома орденами Леніна та іншими державними нагородами. Один з кращих механізаторів Магдалинівського району, проявив себе на різних польових роботах у колгоспі «За мир». Учасник ХІХ Всесоюзної партконференції в Москві. Батько трьох дітей. Нелегкий життєвий шлях випав на долю сільського хлопчика. Батько й мати були одними з перших трактористів в оленівському колгоспі. Дитинство Гриші перекреслила війна. Неповну середню освіту здобув в Оленівській семирічці. У районній заочній школі закінчив 11 класів. Батько Іван Никифорович загинув на фронті в сорок третьому «смертю хоробрих» - під Бородаївкою, що на Дніпрі. Мати Олена Юхимівна залишилася сама з трьома дітьми. Всі найкращі риси хлопець перейняв від матері. Щоб їй було легше з меншими братами – Володею та Миколою- Григорій у 1951 році вступив до одного з ремісничих училищ (ФЗУ) м. Дніпропетровська. Через шість місяців одержав робітничий диплом. З ним з 1953 року був Григорій і муляром, і слюсарем в м. Жовті Води; з 1955р. працював прохідником на шахті в Альховці. Звідси й забрали молодого Григорія до лав Радянської Армії. Прослуживши два роки, був комісований через ушкодження руки. Одружився, одержав у місті квартиру, мав непогані заробітки, частину яких переказував матері в село. З природною вдачею юнака, зі звичкою все виконувати на совість, з високою вимогливістю до себе і до товаришів, Григорій міг би стати знатним гірником. Але Григорія бентежили інші думки. Чим далі відходило тяжке дитинство, тим сильніше вабило до себе поле, що бігло в далечінь поряд з рудником, а оленівські росяні світанки дуже часто ставали перед його очима. Незабаром Григорій разом зі своєю молодою дружиною Лідою повернувся у рідне село Оленівку. Майстровиті, звиклі до будь-якої роботи руки Киричка, звичайно знадобились в колгоспі. Ким тільки не працював Григорій Іванович – не цурався ніякої важкої роботи, чим заслужив повагу керівника та односельчан. Був слюсарем, причіплювачем. Та тільки зібрався сам сісти за важелі ДТ – правління призначило бригадиром тракторної бригади. Коли в 1965 році в колгоспі «За мир» вирішили створити механізовану ланку по вирощуванню просапних, Киричок взявся очолити її. Весь попередній бригадирський досвід переконував: ланки зроблять нарешті механізаторів не виконавцями розпоряджень, а господарями землі, творцями врожаю. Усунення ручної праці, широке застосування передової агротехніки, старанна підготовка і удобрення ґрунту, творчий підхід до застосування міжрядних обробітків (квадратно-гніздовий спосіб) з урахуванням кліматичних умов весни і літа, особливості своєї тактики, маневру технікою – ось далеко не повний перелік складових успіху ланки Киричка у складі М.Хорольського, А.Міщука, М.Маньковського. Члени ланки сповна демонстрували можливості сучасного на той час технічного оснащення кукурудзоводів, помноженого на філігранну майстерність механізаторів. Звідси і висока врожайність за будь-яких погодних умов. У роки, коли земля не просихала від дощів, а обвішана тугими качанами кукурудза піднімалась на два метри, врожай доводилося збирати з великими труднощами. Однак і в посуху результати праці ланки Киричка були високими. Так, у 1976 році вона виростила по 67, а в 1977 році – по 60,1 центнера з гектара. Ланка Григорія Івановича жодного разу не здавала передових позицій, виборювала першість у змаганні за врожай з не менш досвідченими кукурудзоводами. Така була вдача у ланкового: ніколи не зупинятись на досягнутому, вчитись, шукати нові шляхи, особисті заслуги вважати заслугами колективу. Проте вміння ланкового бачити в людях найкраще аж ніяка не виключає вимогливості до підлеглих, товаришів по роботі. В ланці стало правилом: неякісно виконав роботу – перероби без оплати і в позаурочний час. В 1971 р. Григорія Івановича нагородили першим орденом Леніна, в 1973 – другим. В 1977 році у Києві, в дні святкування 60-річчя Радянської України, Г.І.Киричок одержав третій орден Леніна разом із Золотою Зіркою і присвоєнням йому почесного звання – Героя Соціалістичної Праці. В 1988 р. за довголітню добросовісну працю від імені Президії Верховної Ради СРСР був нагороджений медаллю «Ветеран Праці». Односельці Григорія Івановича пишаються своїм земляком, в його образі бачать приклад чесності, працелюбності, відданості і безкорисливості для молодого покоління.

МИКОЛЕНКО Павло Миколайович

Миколенко Павло Миколайович – Герой Соціалістичної Праці. Передовий тракторист колгоспу «За мир». Золоту Зірку отримав за одержання високих врожаїв, хороші показники в праці. Нині на пенсії. Мешкає в Оленівці. 

 ОЛЕКСЕНКО Микола Михайлович

Олексенко Микола Михайлович  – Герой Соціалістичної Праці. Колишній бригадир передової в районі другої тракторної бригади ордена Леніна колгоспу «За мир». За високі здобутки цього трудового колективу одержав звання Героя. Потім очолював профком у господарстві. Помер.